Понеділок
19.11.2018
14:29
Форма входу
Календар
«  Листопад 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Миньківці, Дунаєвецький р-н

Миньковеччина, історичний нарис

Палацова аркаПро нового власника Миньковецького ключа Войцеха Сцибор-Мархоцького гербу Остоя відомо, що походив він зі старовинного шляхетського роду. Перший відомий представник цього роду — Войслав Сцибор з Мархоциць (місцевість у Малопольщі) — жив близько 1404 року. Один із найбільш відомих — Миколай Сцибор-Мархоцький, який брав 1607 року участь в поході Лжедмитрія на Москву і залишив свої мемуари "Історія війни Московської" (опубліковані у 1841 p.), був родоначальником гілки, яка пізніше дідичила в Кжеську. Його брат Петро Адам став родоначальником іншої гілки. Один з правнуків Петра Адама був королівським генерал-ад'ютантом, у іншого — Станіслава — були сини Войцех і Міхал та донька Тереза, яка вийшла заміж за Домініка Старжинського з Буйволовець, гербу Доліва. Войцех Сцибор-Мархоцький спершу був войським теребовельським, потім — хорунжим панцирним, королівським генерал-ад'ютантом, каштеляном саноцьким (1780), кавалером ордену Св. Станіслава. Помер у 1788 р. Заробивши чималі кошти на королівській службі, Войцех став скуповувати маєтності. Один з дослідників стверджує, що першою його покупкою було село Городниця під Гусятином. У 1772 р. він купив ярмолинецький ключ.
         1781 року Войцех приймав у Ярмолинцях короля Станіслава Августа, який їхав з Варшави до Кам'янця-Подільського, а наступного року обміняв Ярмолинці на Миньківці. Інший дослідник, який залишив працю по генеалогії Мархоцьких, стверджує, що Войцех у 1773 р. був дідичем Колишній палацЯрмолинець, Малієвець і Побійної, а Миньківців не купував. Брат Войцеха Міхал був чашником брацлавським, писарем у тарнорудському ключі магнатів Чарторийських, пізніше — власником трьох сіл під Сквирою на Київщині. Там, у Ярошках, він і помер 1760 року, залишивши 5-літнього сина від другого шлюбу Ігнация Єжи. Отже, можемо констатувати, що Мархоцькі мали родинні зв'язки зі Старжинськими, а Войцех ще до купівлі Миньківців був дідичем Побійної. Тому не дивно, що декілька різних за значенням подій переплелися в уяві авторів у одне ціле. Найімовірніше все-таки, Що миньківецький ключ придбав саме Войцех, але так і не встиг привести його до ладу. Бездітний Войцех Сцибор-Мархоцький став опікуном Дітей брата Міхала - трьох сестер та двох братів. Старий Войцех намагався дати Ігнацию ґрунтовну освіту, навчити господарювати. Дядько і його племінник-сирота виявилися психологічно несумісними — мовби хизувалися навзаєм власною затятістю і шляхетським гонором. Справа закінчилася тим, що дядько ледь не силоміць віддав Ігнация у солдати. Той пізніше згадував: "Досягши повноліття, люб'язно пристав на пропозицію мого дядька й пішов у солдати: не добровільно, не по охоті, а за бажанням дядька вирушив я в чужий край... в прусську військову службу і там у злиднях і знегодах провів я кілька років моєї дійсної неволі". І в цьому не було нічого нереального. Хоча Польське королівство ще не втратило своєї самостійності, але по його землям мандрували військові вербувальники, набираючи добровольців в армію прусського короля. За чотири роки служби Ігнаций не тільки загартував свій дух і тіло, а й встиг ще досить пристойно вивчити німецьку, французьку мови, простудіював праці енциклопедистів, римське право, античну літературу .
         Коли племінник повернувся до дядька, старий Войцех збагнув, що, віддавши Ігнация в солдати, досяг наслідків, цілком протилежних тим, на які так сподівався. А Ігнаций переконався, що немічний старий дядечко все ще не втратив затятості й гонору. Тому Ігнаций поїхав у Грабник до тітки Анелі Грабовської. Згодом він перебрався до Варшави, де записався у один із полків. За кілька років дослужився до майорського чину й навіть з'являвся при дворі. 1783 року Ігнаций повертається на Поділля з молодою дружиною Євою Руффо, "римською патриціанкою"(як величав її закоханий чоловік). Дядько був боляче вражений, він хотів, щоб у його племінника була краща пара. У 1785 р. Войцех Мархоцький склав заповіт і заніс в актові книги Кам'янецького гродського суду такий запис: "Хоча мій племінник, Ігнаций Мархоцький і був завжди до мене недоброзичливим і відрізнявся поганою поведінкою, за що його слід було позбавити спадщини, проте заповідаю йому свої багатства..." Далі були доручення: виплатити кожній із трьох племінниць, які виховувалися в домі дядька, по 200 тис. злотих, вдові — 90 тис. злотих, заплатити 200 тис. боргів тощо. Як польський патріот Ігнаций вороже поставився до планів сусідів по розподілу території Речі Посполитої. Він дає королеві Станіславу Августу пораду як відбити напад і не допустити знищення Польщі. Ця порада зводилася до того, що у війні повинно взяти участь все населення країни. Першими мали виступити озброєні старці, каліки і непрацездатні. їм нічого не коштує загинути. Потім підуть у бій ланки, сестри, матері і діти. Коли і цей загін буде знищено, то позосталі в живих чоловіки і батьки будуть воювати до останньої краплі крові — вони або одержать перемогу, або продадуть своє Життя за велику ціну. Могила народу, що загине таким чином, збудить, на думку автора, загальний подив: "Король, що загинув тут, — скаже кожний, — був великий король. Народ, що загинув тут, був великий, доблесний народ". Так закінчив свій оборонний проект Ігнаций Сцибор-Мархоцький. Звісно, що до його реалізації справа не дійшла. У 1793 p., коли Поділля перейшло під владу Росії, Ігнаций приніс вірнопіддану присягу імператриці Катерині II.
        Знавець римського і польського права І. Сцибор-Мархоцький вирішив здійснити всі права, гарантовані новим режимом. Після третього поділу Польщі він оголошує свої володіння незалежною "державою". На границях "Миньковецької держави" виставляють смугасті стовпчики з надписами: "Границя Російської імперії і Держави Миньковецької". Місцева влада крізь пальці дивилася на витівки дідича Миньківців. Не виключено, що на таку позицію влади впливало перебування при Олександрі І близького друга Мархоцького князя Чарторийського. Царському урядові хотілося довести, що полякам добре живеться під крилом Російської імперії п. Мархоцький впровадив у життя Миньківців і сусідніх з ними поселень чимало дивних з погляду обивателів звичаїв, реформ і нововведень. Про Миньківці заговорили по всій губернії: "Спритний господар досить швидко розрахувався з боргами і побудував ще й папірню". Папір Миньковецької фабрики користувався попитом навіть у Києві, бо мав високу якість. На кожному аркуші красувався рельєфний відбиток — герб Остоя. Відомо, що 1812 року в папірні працювало 16 робітників, але з часом їх стало менше, у 1814 р. - 6, у 1823 р. - 5. Цікаво, що відомий дослідник О.Я. Мацюк, який вивчав історію виробництва паперу в українських землях, під час польових обстежень у Миньківцях у 70-х pp. XX ст. виявив залишки шлюзів, фундаментів і греблі на р. Ушиці. Близько 1802 року в Миньківцях була відкрита друкарня. Мархоцький для роботи в друкарні запросив Варшави відомого друкаря Вернера. У Миньківцях друкували бланки для господарських, комерційних операцій, звернення до підлеглих, а також замовлення з інших міст. Підприємство давало чималі прибутки.