Миньковецька держава

        Маловідомий факт – протягом тридцяти років, на межі вісімнадцятого й дев'ятнадцятого століть на Поділлі існувала Миньковецька держава – зі своїми грішми, економікою і Конституцією. 15 своїх сіл поміщик Ігнатій Сцибор-Мархоцький об'єднав у самоназвану державу і звільнив кілька тисяч селян від кріпосного права ще у 1795 році. Пан влаштовував у своїх володіннях язичницькі свята та проповідував у церквах. Церква вважала це злочином і кілька разів Мархоцького саджали за грати. Але селяни попросили російського царя звільнити свого господаря і той їх послухався.

Бельмонд

        Цей пагорб над долиною Ушиці мешканці Миньківців досі називають "бальмон". Колись тут була цитадель з французькою назвою "Бельмонд" – резиденція Ігнатія Сцибор-Мархоцького. Перше, що зробив зі спадком вчорашній майор польського війська, - створив у межах своїх володінь власну державу. Аж на 30 років. 15 сіл мали свою Конституцію. Мархоцький звільнив селян від кріпацької залежності ще 1795 року, на 66 років раніше, ніж загалом у Російській імперії. Поміщик встановив у своїх володіннях самоуправління, суд присяжних, замінив тілесні покарання на примусову працю. Найбільшим лихом для миньковецьких злочинців було потрапити до Таврії, де господар викупив землі і влаштував трудову колонію. Першим почав вивчати історію Миньковецької держави вже покійний вчитель Григорій Гавінчук. Пізніше - сільський журналіст Володимир Сутковецький, який вважає себе нащадком Мархоцького і написав про предка дві книжки.


        "У Миньковецькій державі у відповідності з римським цивільним правом впроваджено точний принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. На чолі держави стояв сам володар чи він як велів себе називати патріарх або старець, батько підвладних йому народів. Ось так!"

Уламок межового знака

         Мархоцький завжди ходив у римській тозі з жезлом у руці. Римо-католик, він щороку влаштовував поганське свято римької богині Церери – саме на обжинки. За непокору офіційним церковникам його тричі садили до в'язниці, але – унікальний випадок – селяни написали клопотання до імператора про звільнення свого пана. Олександр Перший помилував дивного поміщика, який, між іншим, на волі своїх селян заробив великий капітал – збудував кілька заводів, друкарню, храми, фортеці. Це залишки літньої резиденції у селі Отроків. Пізніше тут була колгоспна контора, тепер - руїна. А це – уламок межового знаку володінь Мархоцького. Він стоїть біля входу в обласний краєзнавчий музей у Хмельницькому.

        "Уламок межового знака" назвав свою повість про Мархоцького хмельницький письменник Броніслав Грищук. У нього є й сценарій художнього фільму про земляка: "Я думаю, що цього фільму не буде ніколи, я просто написав його для себе, бо знаю, що хто ж його зніме? Там і корови, і війська, і що завгодно!"

        Про Миньковецьку державу мало хто чув. Кілька років намагався знайти архівні матеріали про неї один з керівників обласної служби безпеки. Нещодавно йому відшукали цілу гору документів.

        У жодному підручнику з історії України немає ані згадки про Миньковецьку державу та її засновника графа Мархоцького. Посібники у нас, як відомо, пишуть швидко. Хотілося б, щоб бодай в одному з них справедливість перемогла і волелюбний Мархоцький все ж посів своє гідне місце в нашій історії.